Здається, ми живемо у найкомфортніший час в історії людства. Розумні будинки, персоналізовані стрічки, швидка допомога за допомогою одного кліку – технології обіцяли нам свободу, ефективність і майбутнє без хаосу. Але поки одні святкують нову еру інновацій, інші ставлять тривожне запитання: а чи не перетворюються ці зручності на нову форму залежності? Видання AI360 вирішило розібратися, як технології можуть перетворитися на інструмент контролю. Дослідимо феномен технофашизму, історичне коріння в ідеологіях Кремнієвої долини, сучасні прояви в політиці та бізнесі. А також загрози, які несе технологічна еліта в епоху штучного інтелекту.
Що таке технофашизм
Концепція технофашизму описує загрозливу тенденцію, де сучасні технології, замість того, щоб служити свободі, розвитку та прогресу людства, перетворюються на інструменти тотального контролю. Цифрові технології використовуються для обмеження прав і свобод. Зокрема, це право на приватність, свободу слова, свободу вибору та пересування. Йдеться не лише про класичний авторитаризм, а про його нову, технологічно вдосконалену форму.
На відміну від традиційних диктатур, де головним знаряддям контролю була сила, технофашизм використовує алгоритми, великі дані та штучний інтелект для досягнення тієї ж мети – підпорядкування людини системі.
Особливо небезпечним є те, що технофашизм часто подається під виглядом “ефективного управління”, “цифрової безпеки” або навіть “інноваційного сервісу”. Люди добровільно погоджуються на цифровий контроль – наприклад, встановлюючи додатки для відстеження пересувань. Чи дозволяють збір біометричних даних, не завжди усвідомлюючи, що дані можуть бути використані проти них.
Сама по собі технологія не є ані добром, ані злом. Все залежить від того, в чиїх руках опиняється і з якою метою використовується.
Історичні корені правих ідеологій у Кремнієвій долині
Попри загальне уявлення про Кремнієву долину як про форпост лібералізму, технологічна еліта регіону має давні й глибокі зв’язки з правими ідеологіями. Ще з 1980–1990 років низка впливових мислителів і підприємців просували ідею того, що технологічний прогрес найкраще розквітає в умовах мінімального державного втручання, максимальної конкуренції й ієрархічної моделі суспільства.
Одним із ключових ідеологів того часу був Джордж Ґілдер – економіст і футуролог. Поєднував апологетику вільного ринку з традиційними сімейними цінностями, патріархальними моделями поведінки та антифемінізмом. Він вважав, що інтернет і нові технології – це спосіб відновлення “мужнього підприємництва” та боротьби з занепадом моральних засад. Наративи дали старт особливому типу корпоративного консерватизму у Кремнієвій долині й досі впливають на її культуру.
З розвитком технологій і зростанням впливу великих платформ, з’явилися нові фігури. Серед них – Ілон Маск, Пітер Тіль, Марк Андриссен і навіть Марк Цукерберг. Вони дедалі частіше публічно виступають проти “woke-культури”, захищають “свободу слова” в розумінні відсутності будь-яких обмежень на мову ворожнечі, а також просувають ідеї технологічного елітаризму.
Показовим є зростання популярності термінів на кшталт “техно-оптимізм”, прикривають агресивне нехтування етичними аспектами технологій. Марк Андриссен, наприклад, у своєму маніфесті прямо закликає ігнорувати скарги щодо безпеки, рівності чи соціальних ризиків заради “незворотного прогресу”. Підхід дуже близький до ідеології “темного просвітництва”.
Ідеї особливо привабливі для молодого покоління. Вони вважають себе “новими творцями світу” – сильними, раціональними, здатними вирішити всі проблеми людства за допомогою коду, даних і ШІ. Але за цим образом прогресивного месіанства часто ховається глибоке знецінення інституцій, прав людини та самої ідеї демократичного контролю над технологіями.
В результаті нова технологічна культура поєднує культ продуктивності, героїзацію чоловічого підприємництва, опір соціальному прогресу й відверте презирство до “слабких”. Усе це – підґрунтя для технофашизму: авторитарної моделі майбутнього, де влада належить не політикам чи народові, а інженерам, інвесторам і алгоритмам.
Неореакціонерство та “Темне Просвітництво”
Філософія “Темного Просвітництва” (Dark Enlightenment) започаткована британським філософом Ніком Лендом. Є антидемократичним і антиегалітарним (проти рівності між людьми) рухом, пропагує заміну демократичних систем на технократичне або монархічне правління.
Нік Ленд стверджує:
“Демократія обмежує свободу та відповідальність, і виступає за створення держав, що функціонують як корпорації. Громадяни мають статус клієнтів без політичних прав, але з можливістю “вільного виходу” – тобто, можливістю покинути державу, якщо вони незадоволені її послугами”.
Крім того, американський програміст і блогер Кертіс Ярвін, відомий під псевдонімом Менцій Молдбаг, є ще однією ключовою фігурою цього руху. Виступає за заміну демократії на монархічну систему, де держава управляється як корпорація з “генеральним директором” на чолі. Ярвін стверджує, що демократія є неефективною та повинна бути замінена на більш авторитарні форми правління.
Виклики та загрози технофашизму
Використання штучного інтелекту та інших передових технологій становлять серйозну загрозу для громадянських свобод. Наприклад, у Китаї технології використовуються для контролю над населенням через системи соціального кредиту та масове спостереження. Подібні практики можуть поширюватися і в демократичних країнах, якщо не буде впроваджено належного етичного регулювання.
Технології та влада: що далі?
Майбутнє людства вже давно не тільки про техніку. Алгоритми знають нас краще, ніж близькі люди, тож постає головне питання: хто керує цими алгоритмами – суспільство чи вузьке коло технологічної еліти?
Ми бачимо, як швидкість інновацій перевершує швидкість етичного осмислення. Ідеї технооптимізму, підтримка авторитарних моделей керування, знецінення демократичних процесів – усе це вже не теорія. Реальність формують не політики, а інженери, інвестори та впливові CEO.
Чи зможемо ми уникнути сценарію, де технології стануть досконалим інструментом цифрового підпорядкування? Залежить від того, чи збережемо критичне мислення, незалежні інститути і здатність ставити запитання, навіть коли відповідь здається зручною.
Бо технології – це лише інструмент. А от влада, яку ми їм віддаємо, – наш вибір.
Активіст Алістер Александер працює над створенням альтернатив техно-авторитарному майбутньому, черпаючи натхнення з природи як моделі стійкості. Він зазначає:
“Я відчуваю, що чим більше ми з’єднуємося онлайн, тим більше ми від’єднуємося – не лише один від одного, але й від навколишнього світу. Те, чого люди насправді прагнуть, – це глибокий зв’язок зі своїм оточенням. Немає нічого більш універсального для всього живого, включно з людьми, ніж спостерігати за процвітанням інших форм життя. Це те, що нас усіх об’єднує. Немає більшої радості, ніж ця”.
