Протягом століть старовинні полотна живопису зазнають впливу часу — фарба осипається, утворюються тріщини, змінюється колірна палітра. Особливо страждають твори, написані олією, адже їх структура надзвичайно вразлива до змін вологості, температури й механічних пошкоджень. Реставрація таких творів — це зазвичай ручна, виснажлива робота, яка може тривати місяцями або навіть роками.
Про це у своїй статті розповідає The Guardian.
Однак далеко не всі полотна отримують шанс на відновлення — лише найбільш визнані музеями чи комерційно цінні шедеври. Інші, менш відомі, роками лежать у фондах або архівах, втрачаючи шанс бути знову представленими публіці. Саме цю несправедливість вирішили подолати дослідники з Массачусетського технологічного інституту.
Новий підхід передбачає використання штучного інтелекту, цифрової графіки та полімерних матеріалів для швидкої та безпечної реконструкції пошкодженого мистецтва. В основі процесу — створення цифрової копії оригіналу, яку друкують на прозорій плівці та накладають поверх полотна. Таким чином, реставрація не зачіпає сам твір і може бути знята без слідів.
У якості демонстрації техніки дослідники обрали роботу, яку приписують Майстру Поклоніння Прадо — невідомому голландському митцю XV століття. Картина мала численні ушкодження: тріщини, тисячі дрібних втрачених фрагментів, а обличчя немовляти взагалі зникло. Завдяки цифровим інструментам, ці елементи вдалося точно відтворити та обережно накласти на полотно.
Сканування, штучний інтелект і друк у дії
Аспірант MIT Алекс Качкін, який очолив проект, почав із високоточного сканування полотна для виявлення кожного дефекту. В результаті було ідентифіковано понад 5600 пошкоджених ділянок, кожна з яких потребувала окремого підходу. За допомогою Adobe Photoshop дослідник створив цифрову маску картини, підібравши кольори до навколишніх пігментів і копіюючи втрачені деталі з інших ділянок або аналогічних робіт.
Результатом стала полімерна плівка, надрукована з точністю до тисяч відтінків — загалом використано понад 57 000 кольорів. Поверхню покрили спеціальним лаком, який захищає від розтікання фарби, а плівку акуратно нанесли на картину. Таким чином, оригінал залишився недоторканим, а зовнішній вигляд — значно покращився.
Описана методика придатна лише для лакованих картин із достатньо гладкою поверхнею. Проте навіть ці обмеження відкривають можливість відновлення десятків робіт, які раніше вважалися надто пошкодженими або нецінними для класичної реставрації. Особливо це стосується невідомих художників або робіт із регіональних колекцій.
Разом із тим, науковці визнають — виникає етичне питання: чи припустимо накривати твір мистецтва друкованою маскою? Чи не змінює це сприйняття оригіналу? І чи доцільно копіювати відсутні деталі з інших робіт? Відомий експерт з реставрації Гартмут Куцке визнав у своїй статті, що метод значно прискорює відновлення, але поки що підходить радше для маловідомих полотен, аніж музейних шедеврів.
Крок до відкритості і доступності мистецтва
Попри сумніви, інновація може стати революцією для менших музеїв та галерей. Швидка цифрова реставрація дозволить повертати в експозиції твори, які роками зберігалися в архівах. Це, в свою чергу, збільшує доступ широкої аудиторії до культурної спадщини та зберігає її для наступних поколінь.
Качкін і його команда вірять, що метод може бути корисним у сотнях випадків. Вони також працюють над удосконаленням технології, щоб зробити її ще точнішою та доступною для впровадження у музеях по всьому світу. А поки що це — лише перший, але дуже обнадійливий крок у цифровому збереженні мистецтва.
Також редакція сайту AI360, нещодавно розповідала про те, чому алгоритми ШІ ніколи не замінять лікарів, вчителів чи митців. Ще сто років тому автомобілі замінили коней, але ковбої нікуди не зникли. Сьогодні штучний інтелект змінює ринок праці.
ШІ пише тексти, малює картини, аналізує дані, діагностує хвороби. Ці тренди відкривають неймовірні можливості, але й викликають багато побоювань: чи не залишаться люди без роботи? чи не замінить алгоритм художників, лікарів, учителів?
